Вчора вночі до мене прийшло розуміння всієї безглуздості теперішнього періоду. Те, від чого я так жадала відірватися (школа), відійшло у небуття, тоді як те, до чого я прагну (вищий навчальний заклад) далеко. Ще й кудись відійшла МОЯ ОСОБИСТА атмосфера. Наприклад, мене вчора розчарувала остання книжка Дереша. Ні, спочатку пригнітила, а далі вже розчарувала. Враження таке, що чим безглуздіше мистецтво, тим воно кульніше… Абстракції, альтернатива… А де конкретика? Оці от сюжети а ля „розумій, як хочеш” спочатку приваблювали, бо хотілось фантазувати, а зара ні фіга…
Хіба це нормально, коли дівчину в ніжні сімнадцять радує хіба шо гарна оцінка з ядерної фізики або ж серіальна бувальщина?! Ні кохання, ні невинних радощів життя – нікуя!
Мені вже місяці зо три не пишеться, не малюється, хіба шо читається всяких американських авторів, у творах яких самі саркоми та ліпоксації, визнання національної тупості (не може не радувати)… жж цей вже не мій, бо я досить істотно змінилася за цей рік, хочеться чогось нового, а в голові жодної думки щодо того, що ж це буде.
Я попалила і розвіяла за вітром свої старі щоденники (польський папір погано палився і курився по всій Троєщині), бо мені було соромно від власної тупості. Це гнітюче відчуття, справді. Ніколи не можу пробачити собі своєї тупості, а, що саме жахливе, іншим людям їхньої. А потім у мене ще вистачає наївності питати: „Тю, а шо такоє? Чого ет ви на мєня раздражени?!” ооой, як же мені паскудно… І як, питається. Можна було так запустити свій внутрішній стан, щоб перетворитися на купу уривків, одне до одного не підходящих? Цікавитися всім і нічим одночасно. І не спромогтись з’ясувати, де я справжня, а де – фікції.
А ще гуляла сьогодні під дощем у пошуках катарсису, але нічого катарсистичного не спостерігалось… Побачила маленького песика, який скавучав, визираючи з-під якоїсь коробки. Стало його жаль до сліз. Фак іт(

Утомительный день.
Начнём с того, что не спала из-за футбола долго, встала в 6.30, чтоб поехать в Нархоз и сдать документы... сдала без проблем) и в свою Академию донесла, чего не хватало...) Ректор, который зашел в приёмную комиссию, мой атестат лично посмотрел и сказал:"Ух, молодець!":)) чёрт, мне там НАСТОЛЬКО хорошо, что ну тот Нархоз нафиг!)
сегодня в голове крутилось множество умных мыслей, но что-то сюда я их снова не донесла...)) слушала Голдфингер и ходила по бардюрам) было гармонично)

У мене, все ж таки, надзвичайно тупий характер) Замість того, щоб лягти спати, виводжу всіх своїм кепським настроєм)
Що сказати про випускний? Було непогано. Незважаючи на те, що мені було не дуже затишно із зачіскою і нафарбованою. Єдиний позитивний момент – французький манікюр, який до сих пір тримається, як новенький)) А так всі були дуже милі і красиві... Все, кінець!!)) УРА!!! Вчора з Олександрою, коли завуч прочитала наказ про відчислення нас зі школи, почали скакати від радощів, які нас переповнювали, і на цій веселій ноті наша класна керівничка з превеликим осудом на нас подивилась) а мені вже все пох)) приїхали на рідний масив якось рано, тож ми зі Стасею поплентались разом на будівництво зустрічати сонечко, а не тік рожеві хмаринки) Хи, чомусь у брудних панчохах (і де ж ми встигли їх перемазати?!), сиділи на стирених в ресторані флайкардах та репертуарі Київського оперного театру) а потім до нас під’їхав „Беркут”, мабуть, вирішивши, що ми – асоціальні елементи...)) весело їх відправили, взнавши мимоходом, що сонечко встає зовсім не з тої сторони, звідки ми його чекали) залишок ранку, коли ми прогулювались, до нас лізли усілякі „молоді люди” років 30. Один навіть подарував нам морозиво, яке довелось викинуть, щоб не забруднити сукню) Діставшись додому, нарешті помила голову!! Щось мені подумалось, що це я останній раз в житті була аж прям такою дівчинкою) А ще фотки мну не дуже до вподоби, тому ілюстрації залишаються за мною на пізніше)

сижу, похожая на болонку, и жду финального мытья) до манежа - 2 часа, затея нравиццо мне всё меньше...)) фоты завтра, если всё будет хорошо))

Хых!! Рада, что наши пошевелились и… 4 гола!!!))) ух, меня аж прям гордость переполнила=))
А вообще 3 дня училась довольно таки плодотворно)) 5 почти полностью готовых сочинения, ещё 3 гениальных, требующих сокращения и адаптации под заданную тему…) если бы мне ещё кто-то посоветовал, как их сократить до объёма 1.5 страницы, учитывая то, что каждая цитата там красивая и важная)))) Самая интересная тема – про интеллигентность. Писала про Томенко и Турчинова, как про самых любимых своих не утративших этого качества политиков) Главное, чтоб моя работа не попала в руки кого-то НЕПРАВИЛЬНО заангажированого) ещё день до экзамена, все мучения будут закончены)

була сьодні в салоні краси... гортала журнали, поки довколо мну носилися жіночки, підстригаючи, фарбуючи... Довелося добряче навернути себе по лобі, щоб не потонути в цьому назавжди! бу-го-го)
Далі пішла трохи погулять з подругою. У неї все добре, і я надзвичайно рада, що воно так є, справді! Вона на це заслуговує)
чорт забирай,все обезцінюється. те, що ще півроку назад було для мене чи не всим тепер лише купка пустих слів і яскравих спогадів десь в голові, і, здається, не більше... а чому, цікаво? чому я ніколи не помічаю, коли розставляю крапки?
а ще невпевненість у собі мну зжере...
весь вечір засмагала топлес на лоджії і читала перекази до екзамену.
картінка з новою зачіскою) спробуйте щось зрозуміти...)

( Картинка 500x667, 244,92 КБ )

"просто я все проаналізувала. і вийшло:
хлопець тупий, але обожнює - був, не підходить;
хлопець розумний, але не обожнює - не підходить...
хлопець розумний і обожнює - БІНГО!!!:))"
десь місяць назад писалося в асі...))
чи не утопічно?!

Хо-хо, смотрела сегодня футбол(!)! Занимательно, ничего не скажешь) даже подскакивала и стучала кулаком по столу, когда нашим забивали) совершенно искренне)
А вообще запарил дождь… откуда берётся такой ресурс воды на бесконечный ливень, если на днях не было жарко?! Хм…
Хотя, это чем-то уютно… идя от Ане4ки, раздумывали над тем, что бы было, если бы у полигамных девочек вроде нас (:))) сердца были в виде комнаток) сколько бы вместилось народу и т.д.) all you need is a modest house in a modest neighborhood…(c)

Хохо, если бы не смехотворность прокалывания ушей пистолетом, я бы сказала, что у меня тяга к пирсингу) Офигезные ощущения – сначала страх неизвестно чего, потом немного больно, потом очень больно, потом лёгкий шок и тепло…)
Ещё с мамой сегодня почти завершили приготовления к 24-му, ездили на примерку…) всё круто, только вот устала я жутко!
Думала написать что-то умное, но извилины что-то отказывают)

...пройшло 2 роки...
Стою на зупинці, бачу симпатичного хлопця, дивлюсь з якогось дива йому в очі, він також дивиться мені в очі, дивимось одне одному в очі, пагано розуміємо, що відбувається, а потім, здається, розуміємо все одночасно, мати Божа, я не відвертаюся і кажу "привіт" з такою милою посмішкою, на яку тільки здатна, а він відповідає мені, і посмішка його така щира, як ніколи не була і обличчя таке добре-добре... Я пишу про нього завжди однаковим почерком, він налаштовує мене завжди на однакову хвилю, він - елемент мого минулого...
А.К. - two years from then... Прощалась назавжди...)

Пі.Си. А ще ми придумали вчора зачіску=)) це буде дещо в стилі 60-х)
Пі.Пі.Си. Моя мама хоче, щоб я підфарбувала волосся...
Пі.Пі.Пі.Си. Легкий "френч"?!?! Я жіночна! ЖІНОЧНА!!=))
Пі.Пі.Пі.Пі.Си. Низка перлів, тонкі панчохи молочного кольору на підв*язках... Ні, ну це просто ГЕЕЕЛП МІ!!!=))